13 авг в 10:42 УКРАЇНА online
СПЕЦПРОЕКТ
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921
ПРО ПРОЕКТ ТЕКСТИ КОРОТКО КОЛОНКИ
"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка
130 років тому на Запоріжжі народився генерал Армії УНР, який урятував Польщу від більшовизму. У 1938-му Безручка нагородили найвищим польським орденом "Vіrtutі Міlіtarі", проте українець відмовився його прийняти.
31 ЖОВТНЯ 2013

Вадим Джувага
Історик, журналіст (Харків)

В СРСР командирів Червоної армії 1920-х років знали всі.

Про них знімали фільми, десятками малювали картини, створювали пісні, називали їхніми іменами вулиці, селища, міста і навіть Великий терор 1930-х років, який коштував багатьом командирам життя і викреслення з офіційної пропаганди, не завадив створенню багаторічного культу Ворошилова, Будьонного, Котовського, Чапаєва (перелік можна продовжувати і продовжувати).

Україна під час жорстокої, виснажливої війни за незалежність мала своїх героїв, на прикладах яких можна і треба виховувати українську малечу. Проте за 22 роки існування України молодь, крім безликих героїв Крут і Базару (навряд чи хтось може назвати хоч би 3-4 учасників бою під Крутами), нічого не знає про наших військовиків.

Про одного з них мова піде далі. Його повинні знати не лише українці, але і наші сусіди поляки. Генерал Марко Безручко це заслужив.

Шлях у військові

Він народився 31 жовтня 1883 року в містечку Великий Токмак Херсонської губернії (зараз Токмак Запорізької області), тоді доволі великому центру торгівлі і місцевої промисловості. Через кілька років після народження Марка Великий Токмак опинився на залізниці, яка поєднувала Донбас з Кримом і чорноморськими портами.

Марко закінчив вчительську семінарію, трохи повчителював, але вирішив стати військовим. Продовжує навчання в Одесі, закінчив там юнкерське училище, де познайомився і подружився з потомственним одеситом Всеволодом Змієнком, з яким доля поєднувала згодом не раз.

Після училища дороги друзів розійшлися: Безручка направили до 106-го Уфімського піхотного полку, а Змієнко служив спочатку в Очакові, потім в 11-му піхотному полку в Житомирі (командиром полку тоді був Антон Денікін).

Проте друзі тримали зв’язок і разом вступили 1912 року до Миколаївської академії Генерального штабу в Петербурзі, яку закінчили саме перед початком війни – влітку 1914 року.


Марко Безручко
Там Марко Безручко вчився разом з майбутніми генералами армії УНР Олександром Вишнівським і Василем Киреєм. Під час Першої світової війни Марко Безручко був начальником штабу піхотної дивізії.

Але тут настав 1917-й.

Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії.

Що було далі, краще не згадувати – завдяки "зусиллям" прем’єра Винниченка та його соціалістичної братії потуги українських військовиків створити дієву армію пішли нанівець.

Тільки з постанням Української держави (квітень 1918 року) на армію звернули увагу, тому що на чолі держави став військовик – генерал Павло Скоропадський. Тоді багато колишніх офіцерів царської армії пішли до новоствореної армії. В тому числі і Безручко, якому доручили служити в Генеральному штабі.

Він був одним із тих, кому не подобалось засилля російських монархістів в армії, яким відкрито протегував сам гетьман, тому під час короткотривалої війни між гетьманом і Директорією прийняв бік останньої.

Наприкінці 1918 року Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. Нагадаємо, що оперативній відділ керував діяльністю української розвідки і контррозвідки.

На чолі Січових Стрільців

26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради.


Солдат Армії УНР. Реконструкція
Корпус Січових Стрільців того часу складався з частин колишньої Сердюцької дивізії армії Української держави. Як писав згодом Безручко, "та обставина, що сердюки були дітьми заможних селян-хліборобів, робила корпус відпорним більшовицьким гаслам", тобто підрозділ був одним з найбільш боєздатних і дисциплінованих з’єднань українських військ.

Корпус тоді брав участь у важких боях з червоними під Бердичевим. Він складався з 5 полків піхоти, 6 полків артилерії і кінного дивізіону. Сам Безручко вказував, що мала чисельність кінноти (250 шабель) була найбільшим недоліком з’єднання.

Протягом 1919 року Корпус вів важкі бої на Поділлі, відбиваючи наступи червоних і білих, аж поки 7 грудня 1919 року армію УНР не було інтерновано поляками в Луцьку.

1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців.


Петлюра і Пілсудський (у вікнах вагону), 1920 рік
Після підписання Варшавського договору між УНР та Польщею, 26 квітня 1920 року 6-та січова Безручка і 3-я Запорізька дивізія Олександра Удовиченка розпочали спільно з 3-ю польською армією наступ на Київ і 7 травня визволили Київ від червоних.

Проте через місяць боїв командування РСЧА зосередило проти об'єднаних польсько-українських військ чималі військові сили. У результаті червневого наступу військ Південно-Західного фронту червоні перехопили ініціативу.

Вже 14-16 липня 14-а армія РСЧА Михайла Молкочанова вийшла на Збруч, а 25 липня 1-а Кінна армія Семена Будьонного захопила Броди. 26 липня упав Тернопіль, де 1 серпня було проголошено утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки.


Прапор Галицької РСР
Під кінець серпня лінія фронту перекотилася на Холмщину по лінії Красностав-Замостя.

Після авантюрно-невдалого штурму міцно укріпленого Львова (за наполяганням члена Реввійськради Південно-Західного фронту Сталіна) 1-шу Кінну армію було перекинуто на допомогу Західному фронту Михайла Тухачевського, якого 12-16 серпня розбили поляки на Віслі.

1-ша Кінна повинна була вдарити полякам в тил і вийти в район Любліна. Але на шляху червоних було Замостя, в якому знаходилися частина 6-ї Січової дивізії Армії УНР Марка Безручка (штабна сотня, сотня 6-го кінного полку, 6-й технічний курінь і гарматна батарея).


Польський плакат 1920 року. Поляк виганяє більшовика з характерним обличчям
Місто було оточене червоними. Разом з українцями обороняли Замостя польські підрозділи (два курені, неповний 31-й полк піхоти, 2 бронепотяги і дивізіон артилерії).

Оборону Замостя очолив полковник Марко Безручко, а його давній друг ще по Одесі полковник Всеволод Змієнко був начальником штабу оборони.

Переможець Будьонного

Про цю сторінку "нєпобєдімой і лєгєндарной" згадувати за всі роки СРСР було не прийнято.

Радянська пропаганда часів великого терору "згадала" оборону Замостя життєрадісним пісенним маршем киянина Дмитра Покраса на слова одного із радянських трубадурів Олексія Суркова (1938 рік): "На Дону и в Замостье тлеют панские кости, над костями шумят ветерки".


СПЕЦПРОЕКТ
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921
ПРО ПРОЕКТ ТЕКСТИ КОРОТКО КОЛОНКИ
"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка
130 років тому на Запоріжжі народився генерал Армії УНР, який урятував Польщу від більшовизму. У 1938-му Безручка нагородили найвищим польським орденом "Vіrtutі Міlіtarі", проте українець відмовився його прийняти.
31 ЖОВТНЯ 2013

Вадим Джувага
Історик, журналіст (Харків)

В СРСР командирів Червоної армії 1920-х років знали всі.

Про них знімали фільми, десятками малювали картини, створювали пісні, називали їхніми іменами вулиці, селища, міста і навіть Великий терор 1930-х років, який коштував багатьом командирам життя і викреслення з офіційної пропаганди, не завадив створенню багаторічного культу Ворошилова, Будьонного, Котовського, Чапаєва (перелік можна продовжувати і продовжувати).

Україна під час жорстокої, виснажливої війни за незалежність мала своїх героїв, на прикладах яких можна і треба виховувати українську малечу. Проте за 22 роки існування України молодь, крім безликих героїв Крут і Базару (навряд чи хтось може назвати хоч би 3-4 учасників бою під Крутами), нічого не знає про наших військовиків.

Про одного з них мова піде далі. Його повинні знати не лише українці, але і наші сусіди поляки. Генерал Марко Безручко це заслужив.

Шлях у військові

Він народився 31 жовтня 1883 року в містечку Великий Токмак Херсонської губернії (зараз Токмак Запорізької області), тоді доволі великому центру торгівлі і місцевої промисловості. Через кілька років після народження Марка Великий Токмак опинився на залізниці, яка поєднувала Донбас з Кримом і чорноморськими портами.

Марко закінчив вчительську семінарію, трохи повчителював, але вирішив стати військовим. Продовжує навчання в Одесі, закінчив там юнкерське училище, де познайомився і подружився з потомственним одеситом Всеволодом Змієнком, з яким доля поєднувала згодом не раз.

Після училища дороги друзів розійшлися: Безручка направили до 106-го Уфімського піхотного полку, а Змієнко служив спочатку в Очакові, потім в 11-му піхотному полку в Житомирі (командиром полку тоді був Антон Денікін).

Проте друзі тримали зв’язок і разом вступили 1912 року до Миколаївської академії Генерального штабу в Петербурзі, яку закінчили саме перед початком війни – влітку 1914 року.


Марко Безручко
Там Марко Безручко вчився разом з майбутніми генералами армії УНР Олександром Вишнівським і Василем Киреєм. Під час Першої світової війни Марко Безручко був начальником штабу піхотної дивізії.

Але тут настав 1917-й.

Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії.

Що було далі, краще не згадувати – завдяки "зусиллям" прем’єра Винниченка та його соціалістичної братії потуги українських військовиків створити дієву армію пішли нанівець.

Тільки з постанням Української держави (квітень 1918 року) на армію звернули увагу, тому що на чолі держави став військовик – генерал Павло Скоропадський. Тоді багато колишніх офіцерів царської армії пішли до новоствореної армії. В тому числі і Безручко, якому доручили служити в Генеральному штабі.

Він був одним із тих, кому не подобалось засилля російських монархістів в армії, яким відкрито протегував сам гетьман, тому під час короткотривалої війни між гетьманом і Директорією прийняв бік останньої.

Наприкінці 1918 року Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. Нагадаємо, що оперативній відділ керував діяльністю української розвідки і контррозвідки.

На чолі Січових Стрільців

26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради.


Солдат Армії УНР. Реконструкція
Корпус Січових Стрільців того часу складався з частин колишньої Сердюцької дивізії армії Української держави. Як писав згодом Безручко, "та обставина, що сердюки були дітьми заможних селян-хліборобів, робила корпус відпорним більшовицьким гаслам", тобто підрозділ був одним з найбільш боєздатних і дисциплінованих з’єднань українських військ.

Корпус тоді брав участь у важких боях з червоними під Бердичевим. Він складався з 5 полків піхоти, 6 полків артилерії і кінного дивізіону. Сам Безручко вказував, що мала чисельність кінноти (250 шабель) була найбільшим недоліком з’єднання.

Протягом 1919 року Корпус вів важкі бої на Поділлі, відбиваючи наступи червоних і білих
Навигация (1/3): далее >
Сообщество: УКРАЇНА online
26 1 7 3

Комментарии (0)

Показать комментарий
Скрыть комментарий
Для добавления комментариев необходимо авторизоваться
Доценты
Тысячи игроков! Сотни банд! Шесть районов! Ждем...
Версия: Mobile | Lite | Touch | Доступно в Google Play